Інтерв‘ю з волонтеркою Анастасією Середюк із смт Богородчани

Анастасія Середюк — 19-річна студентка Прикарпатського національного університету. Її історія волонтерства надзвичайно цікава та унікальна, адже допомагати іншим дівчина почала самостійно, не долучаючись до вже активних ініціатив. І почалося все 24 лютого, коли у дім кожного українця прийшла війна.

Як усе почалося?

Анастасія розповідає, що завжди любила допомагати іншим, проте її волонтерство розпочалося саме з допомоги тваринам. До початку повномасштабного вторгнення дівчина волонтерила у притулку, де вигулювала, доглядала та годувала бездомних собак. Також Анастасія взяла на себе відповідальність за тварин, що мешкали біля її дому: годувала, шукала домівку для цуценят — так безпритульних собак, які лякали перехожих, стало менше. Проте 24 лютого 2022 року напрям волонтерської діяльності Анастасії змінився.

Допомога ВПО

«Займатися волонтерством, спрямованим на роботу із людьми, я почала випадково», — розповідає Анастасія. Після повномасштабного вторгнення по допомогу з пошуком житла до дівчини звернулися знайомі із Сумщини. Тоді ж почалися дзвінки і від українців з інших областей: Запорізької, Харківської, Миколаївської тощо. Анастасія вирішила організувати та систематизувати роботу: збирала дані про доступне житло для переселенців у області, створила телеграм-канал, де публікувала оголошення та приймала дзвінки від тих, хто потребував допомоги.

Дівчина згадує, що робила це все абсолютно сама, без допомоги організацій чи влади. Вистачало часу і на координування волонтерів у пошуку ліків та харчування для ВПО. У перші дні повномасштабного вторгнення уся сім‘я Анастасії відгукнулася на ініціативу активної волонтерської організації «Bogo Life» та долучилася до збору речей першої необхідності для переселенців.

З якими труднощами стикається волонтер без команди?

Анастасія розповідає, що траплялися складнощі у комунікації з людьми. Дівчині довелося кілька раз справлятися з нерозумінням, адже деякі переселенці сварилися з нею через те, що їм не змогли знайти кращі умови, просторіший будинок чи район міста, який вони хотіли. 

«Мені казали, що навіщо я берусь допомагати, якщо не вмію знайти те, чого вони хочуть. Я відчувала несправедливість, адже шукала людям навіть транспорт, яким вони могли б дістатися до нового місця проживання. Витрачала багато часу, а натомість вислуховувала критику та скарги. І це траплялося у березні, коли дехто просто радів даху над головою», — ділиться спогадами дівчина. 

Проте вдячних людей було більше. Анастасія розповідає, що це тримало її на плаву та наповнювало: «Люди раділи і дякували зі сльозами на очах».

Який досвід отримала 18-річна дівчина?

Анастасія ділиться спогадами: «Я не знаю, що мною керувало. Я завжди любила допомагати, навіть наперекір собі. Я відчула свою відповідальність перед іншими українцями, бо живу у більш безпечному регіоні». Також дівчина розповідає, що волонтерство «сам на сам» дуже виснажило її, адже комунікувати із абсолютно різними людьми — досить складно. Проте цей досвід подарував Анастасії розуміння психології людей, цікаві знайомства та навички організації.

Поради від Анастасії волонтерам-новачкам 

Пригадуючи свій досвід, складні ситуації та досягнення, новачкам у цій справі волонтерка радить:

— більше прислухатися до себе, менше — до думки сторонніх. Адже висміюють зазвичай ті, хто нічого не роблять. А намагатися всім сподобатись — це хибне бажання; 

— не робити все самому. Це виснажує фізично і морально. Анастасія розповідає, що це найшвидший шлях до вигорання. Командою працювати все ж легше та ефективніше.

Проєкт «Волонтерство for everyone» організовано ГО «Ти Зміни» у межах Програми «Спільнодія», яка виконується Фондом Східна Європа у партнерстві з Українським незалежним центром політичних досліджень і ГО «Разом проти корупції» за фінансової підтримки Європейського Союзу. 

Думки, викладені у цьому матеріалі, не обов’язково відображають позицію організацій-партнерів консорціуму та Європейського Союзу.